Неділю напередодні Великодня називають Вербною. У цей день жінки нарізали вербових гілочок і несли їх до церкви, щоб святити. Галузки ці тримали як „помічні од недуг і грому”, ними можна було „Викликати у посуху дощ”. Для цієї мети брали лише червону вербу – шановане в Україні дерево, оскільки воно найпершим розпускається і, отже, оповіщає про весну. Є звичай „бити” кожного зустрічного свяченою в церкві лозою, приказуючи: „Верба б”є, не я б”ю, від нині за тиждень Великдень”. Свячену лозу шанують, закладають у хаті за святі образи.